Друга частина передноворічної серії роздумів з українськими логістами. Перша – про внутрішні опори – книги й практики, які допомагали не вигоріти у 2025-му. Цього разу говоримо про зовнішні опори: чи є в нас лідери думок? Ті, кого слухають, цитують і за ким “стежать” колеги? Відповіді вийшли відвертими, дещо “провокативними”, але заразом з необмеженим полем до дій.

«Наразі я більше за інших прислухаюся до групи спеціалістів, яка заснувала платформу УЛЕК (Український логістичний експертний клуб). На інших просто немає часу», – акцентує Олексій Гладишев.

«Якщо чесно, я рідко думаю про “лідерів думок” як про окремих людей. У логістиці для мене важливіше не те, хто говорить, а чи прожив він те, про що говорить.

В українському сегменті я бачу багато сильних практиків — людей, які не просто коментують тренди, а щодня тримають системи в роботі в умовах війни, дефіцитів, зламаних ланцюгів постачання. Часто вони не дуже публічні, але саме з їхніх рішень і помилок складається реальна картина ринку.

За кордоном я більше слідкую не за “зірками”, а за командами і кейсами: компаніями, які чесно показують, як вони перебудовують Supply Chain під нестабільність, як приймають складні рішення і як рахують їхню ціну. Для мене це значно цінніше, ніж універсальні рецепти».

Ваш хід. Без дипломатії.

• Чи є в українській логістиці справжні лідери думок? Назвіть імена.
• Чи вистачає нам “тихих” практиків, чи потрібні гучні голоси та платформи?
• До кого ви особисто прислухаєтеся — в Україні чи за кордоном?

Пишіть у коментарях або на пошту, додамо до наступних матеріалів (з вказівкою авторства, за бажанням).

У наступній частині — про головні виклики 2025-го та проєкти, якими варто пишатися.